Основи конституційного права ФРН. рального парламенту і конкуруючої законодавчої компетенції центру і земель

Від 1949 р. до кінця останньої легіслатури 1994 р. на розгляд парламенту було винесено 7500 проектів законів, а 4600 із них були ухвалені. Більшість законів походить від федерального уря­ду, менша частина від парламенту або також Бундесрату. Проек-

300

Розділ 20

ти законів проходять у Бундестагу три читання і, як правило, один раз скеровуються до компетентної комісії. Під час третього чи­тання відбувається остаточне голосування. Закон (за винятком змін до конституції) вважається ухваленим, якщо він одержує більшість голосів. Проекти законів, що стосуються федеральних земель, мають бути схваленими також Бундесратом.

Депутати німецького Бундестагу обираються загальними, пря­мими, вільними, рівними і таємними виборами. Вони є представ­никами усього народу, не пов’язані дорученнями та директива­ми, відповідають лише перед своєю совістю. Таким чином, вони посідають вільний мандат. У відповідності з їх партійною прина­лежністю вони об’єднуються у фракції або групи. Свобода совісті і політична солідарність зі своєю партією можуть іноді стикати­ся. Але навіть якщо депутат залишає свою партію, за ним збері­гається мандат Бундестагу. Тут з усією чіткістю виявляється за­лежність депутатів.

Чисельність фракцій і груп визначає кількісний склад комісій. За старим німецьким конституційним звичаєм президент Бундес­тагу обирається із лав найсильнішої фракції.

Фінансова незалежність депутатів забезпечується відшкоду­ванням, яке відповідає значенню депутатської посади. Той, хто був членом парламенту щонайменше вісім років, після досягнен­ня граничного віку отримує пенсію.

Бундесрат,представництво 16 федеральних земель, бере участь у справах законодавства та урядування федерації. На про­тилежність сенаторській системі федеральних штатів США або Швейцарії, Бундесрат не складається із обраних народних пред­ставників, його утворюють члени урядів земель або їх уповнова­жені. Залежно від кількості мешканців землі мають три, чотири, п’ять або шість голосів; вони можуть віддаватися лише одностай­но. Більше половини всіх законів вимагають схвалення передусім тоді, коли зачіпаються істотні інтереси земель, наприклад, коли вони торкаються фінансів або суверенності урядування. У кож­ному випадку зміни конституції потребують згоди Бундесрату двома третинами голосів. У решті випадків Бундесрат має лише право на заперечення, яке бундестаг може провалити більшістю голосів. Якщо Бундестаг і Бундесрат не можуть дійти згоди, то з членів обох палат має бути утворена погоджувальна комісія, яка здебільшого може знайти компроміс.


Прочитайте также: