Основи конституційного права Франції. Стаття 91 цієї Конституції надала Урядові право протягом чотиримісячного строку з моменту промульгації цього акта вжи­вати всіх заходів законодавчого

Конституція 1958 р. в основному закріплює сутність французь­кої держави і регулює взаємовідносини її органів. Вона встанови­ла, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соці­альною республікою, та проголосила принцип народного сувере­нітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі. Конституція ствердила девіз Республіки «Свобода, рівність і братерство» і проголосила принцип Республіки «Прав­ління народу, із волі народу і для народу» (ст. 2). Ця Конституція запровадила змішану республіканську форму, яка визначається, насамперед, тим, що глава держави (Президент) обирається без участі парламенту, а Прем’єр-міністр призначається Президентом без згоди парламенту (ознаки президентської республіки). Вод­ночас уряд відповідає перед нижньою палатою парламенту (пар­ламентська форма правління). В Основному законі закріплене

312

Розділ 21

важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду (ст. 89).

За формою територіально-політичного устрою Франція є складною унітарною державою (Корсика – політична автономія, Нова Каледонія – асоційована держава).

Конституція 1958 р. встановила механізми контролю за відпо­відністю конституційних норм нормам міжнародного права. При­мат міжнародного права над внутрішнім законодавством зумов­лений вимогою взаємності: «Договори або угоди, належним чи­ном схвалені чи ратифіковані, з моменту їх опублікування мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, за умови застосу­вання такого договору або угоди іншою стороною» (ст. 55). Відпо­відно до цього принципу 1992 р. здійснена інтеграція Франції в Європейський Союз. Проте це відбулося тільки після внесення змін у Конституцію Конституційним законом від 25 червня 1992 р. і ратифікації парламентом Маастрихтських угод.

Конституція 1958 р., в останній редакції достатньою мірою пристосована до умов міжнародної інтеграції, що безупинно роз­вивається в Європі. Так, згідно зі ст. 88і Конституція Франції на засадах взаємності добровільно передає у відання європейсь­ких співтовариств (нині – Європейський Союз) відповідну ком­петенцію.

За Європейським економічним і фінансовим союзом визнане право встановлення режиму загальних меж (ст. 88).

Конституція, базуючись на принципі взаємності, надає вибор­че право громадянам інших держав Європейського Союзу на ви­борах до своїх муніципальних органів (ст. 88).

Специфічною рисою французької Конституції є те, що, крім зазначених актів, до неї входять й «основні принципи, визнані за­конами Республіки», до яких відсилає преамбула Конституції 1946 р. Наприклад, Закон «Про свободу асоціації» від 1 липня 1901 р. не є конституційним, а принцип свободи асоціацій таким є, про що зазначила Конституційна рада у своєму рішенні від 16 липня 1971 р. Такі принципи містяться й у деяких законах пер­ших трьох республік і можуть бути в законах, що застосовуються у П’ятій республіці. Визнання цих принципів залежить не тільки від законодавця, а й від Конституційної ради інтерпретатора норм Основного закону.


Прочитайте также: