Основи конституційного права Франції. адміністративним контролем з боку уряду через префектів регіо­нів і департаментів, які мають право припиняти виконання неза­конних рішень муніципальних рад

До складу Франції входять дві заморські території з особли­вим статусом: острів Майота та острови Сен-Пьєр і Мікелон. Ці дві території повільно еволюціонують убік перетворення в май­бутньому на незалежні держави.

Нарешті, особливий статус політичної автономії має великий острів у Середземному морі – Корсика. Це єдина автономія у складі континентальної Франції, що є невід’ємною частиною метрополії. Вона не є заморським департаментом або заморською територією.

Корсика обирає свій парламент – Збори з обмеженою компе­тенцією. Виконавчу владу здійснює голова, що обирається Збо­рами. У цілому Корсика має більше прав, ніж звичайний конти­нентальний департамент, і не менше від заморської території.

На закінчення слід додати, що адміністративно-територіаль­ний поділ Франції відрізняється ускладненою структурою, а

338

Розділ 21

місцеве самоврядування характеризується тенденцією до подаль­шої централізації, підвищенням ролі й значення територіальних самоврядних колективів.

Судова влада

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

1) громадські суди, в яких розгляд дрібних суперечок здій­снюється непрофесійними суддями – медіаторами (посередника­ми), що призначаються місцевими радами; 2) ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи (є в департаментах); три­бунали великої інстанції, що розглядають кримінальні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних (асизи) при розгляді кримінальних правопорушень, за які перед­бачене покарання понад п’ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять троє фахових суддів та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрис­дикції; 3) різноманітні спеціальні суди (у справах неповнолітніх, військовослужбовців, з кримінальних справ, а також комерційні й трудові); 4) ієрархічна система адміністративних судів, яку скла­дають регіональні адміністративні суди (низова ланка), адмініст­ративні апеляційні суди та державна рада (вища ланка).

Крім цих судів у Франції існують два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищи­ми чиновниками: 1) Суд правосуддя республіки – судить міністрів; 2) Високий суд правосуддя – розглядає обвинувачення проти Президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює мож­ливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал з конфліктів. Він складаєть­ся з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Дер­жавною радою. Ці шість членів обирають із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів Трибуналу і двох їхніх за­ступників. Перевибори проводяться кожні три роки. Головою Три­буналу за посадою є міністр юстиції, але фактично Трибуналом керує віце-голова, який призначається міністром юстиції.

Розділ 22

Основи конституційного права

Великобританії

Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії (як правило, скорочено зветься – Великобританією або за назвою основної частини – Англією) знаходиться у Західній Європі на Британських островах. Столиця Великобританії – Лондон. Ве­ликобританія порівняно невелика країна. За розміром території (244,1 тис. кв. км) вона майже у 40 разів менше США (9373 тис. кв. км), а за кількістю населення (близько 59 млн чоловік) – мало не в 5 раз менше кількості мешканців США (приблизно 270 млн чоловік). Незважаючи на це, Великобританія грає дуже суттєву роль на міжнародній арені, а також є державою з багатовіковими демократичними традиціями. Великобританія – країна з високим показником рівня розвитку економіки, вона посідає 5-е місце у світі за обсягом ВВП. Великобританія є центром Співдружності, політичного та економічного об’єднання країн і територій, які раніше входили до Британської імперії. Крім Великобританії чле­нами Співдружності є Австралія, Канада, Нова Зеландія та інші держави.

Конституція

Головним джерелом конституційного права більшості країн світу є конституція у «формальному значенні», тобто єдиний нор­мативно-правовий акт вищої юридичної сили. Стародавні коріння парламентаризму, стабільна політична і правова система, високий рівень правової культури населення та своєрідний британський консерватизм дозволяють і досі не мати у Великобританії такої конституції.

Водночас британська конституція існує в так званому «мате­ріальному значенні» і представляє собою сукупність норматив­но-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, док-тринальних джерел, які встановлюють права і свободи людини, визначають порядок формування і повноважень органів публіч­ної влади, а також принципи взаємовідносин між державою, сус­пільством і людиною. Британська конституція у своєму роді є

340

Розділ 22

унікальною. Насамперед, унікальність конституції полягає в особ­ливості її форми, структури та порядку внесення змін.

Відсутність у державі конституції у вигляді єдиного писаного акта та, навпаки, наявність великої кількості конституційних угод дозволяють стверджувати, що конституція є неписаною за фор­мою. Конституція складається з наступних частин: а) статутне право; б) прецедентне право; в) доктринальні джерела або труди авторитетних науковців у галузі юриспруденції; г) конституційні угоди.

До статутного права входять: 1) так звані «історичні правові акти», що були прийняті до ХХ ст., але розглядаються як діюче право: Велика Хартія Вольностей 1215 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р. тощо; 2) парламентські за­кони: акти про Парламент 1911 та 1949 рр., Акт про перів 1958 та 1963 рр., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне пред­ставництво 1989 р., Акт про права людини 1998 р., Акт про Шот­ландський парламент 1998 р. тощо; 3) акти делегованого законо­давства, які були прийняті виконавчою владою шляхом делегу­вання Парламентом своїх прав. До цієї групи входять акти, які видаються міністрами Корони, місцевими органами влади, пуб­лічними корпораціями. Найважливішими з таких актів є накази Таємної ради, які приймаються від імені Монарха. Наприклад, на­казом Її Величності №1749 від 22.06.1999 р. у Таємній раді Шот­ландії було надано право встановлювати заборону на використан­ня засобів комунікації засудженим.

Прецедентне право, як складова частина британської консти­туції, представляє собою сукупність судових рішень з конститу­ційних питань, які надалі є обов’язковими при розгляді аналогіч­них проблем. Водночас прецедентне право формується тільки рішеннями вищих судових інстанцій –Палатою лордів та Вер­ховного суду, який складається з трьох самостійних судових уста­нов – Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. На су­часному етапі сфера дії прецедентного права досить обмежена. Як правило, це право регулює питання, що стосуються привілеїв Корони. Необхідно зауважити, що сьогодні дедалі більше судо­вих рішень отримують статутне оформлення. Так, наприклад, до 2000 р. прецедентне право регулювало значну частини інституту прав людини. Однак у 1998 р. Королевою був промульгований


Прочитайте также: