Основи конституційного права Канади. Дуже важливою рисою Хартії є те, що федеральні і провінційні закони можуть ставитися під сумнів та відкидатися судами на тій підставі

402

Розділ 25

вони гарантовані однаковою мірою чоловікам та жінкам. Цей пункт також встановлює, що не будуть вноситися поправки до конститу­ційних положень, що стосуються індіанців та індіанських резер­вацій, прав і свобод аборигенів, гарантованих Хартією прав і сво­бод без обговорення на конференції перших міністрів із представ­никами корінних народів. Але в Канаді зберігається проблема дії звичаєвого права корінних жителів у національній правовій сис­темі (як і у США, і в Австралії).

Конституційний акт 1982 р. містить також частину 3 «Зрівнян­ня можливостей та регіональні розбіжності». У ній стверджуєть­ся: 1 – національний уряд і парламент, а також провінційні уряди і законодавчі установи «зобов’язані забезпечувати рівні можли­вості для добробуту канадців, економічного розвитку з тим, щоб зменшити розбіжності у можливостях, а також у наданні громадсь­ких послуг належної якості усім канадцям»; 2 – уряд і парламент Канади «зобов’язані витримувати принцип зрівняння виплат для того, щоб провінційні уряди мали достатні кошти для надання громадських послуг приблизно на однаковому рівні та з майже однаковим рівнем оподаткування».

Вищі органи державної влади

Законодавча владау країні належить Королеві (голові дер­жави) в особі генерал-губернатора та парламенту. Кожний закон схвалює уряд від імені Королеви, але повноваження щодо втілен­ня законів надаються йому від імені канадського народу. Парла­мент складається з Палати громад (нижній) та Сенату (верхній).

Зазвичай Сенат складається із 104 членів: 24 – з Приморських провінцій (10 – з Нової Шотландії, 10 – з Нью-Брансвіка, 4 – від острова Принца Едуарда); 24 – з Квебека, 24 – з Онтаріо, 24 – із західних провінцій (по 6 – з Манітоби, Саскачевана, Альберти та Британської Колумбії); 6 – з Ньюфаундленда та по одному з Те­риторії Юкон та Північно-Західних територій. Передбачено та­кож наявність чотирьох або восьми спеціальних сенаторів – по одному чи по двоє з Приморських провінцій, з Квебека, з Онтаріо та із Заходу. Проте скористалися з цього лише одного разу – у 1990 р. Сенатори призначаються на посаду генерал-губернатором за рекомендацією прем’єр-міністра і залишаються на посту до 75-річного віку, за умови, що, перебуваючи на посту, жодного разу


Прочитайте также: