Зі Основні закономірності розвитку мовлення

'^Мовлення формується у процесі загального психофізич­ного розвитку дитини. Умовами формування нормального мов-лєния є:

- збережена центральна нервова система дитини; наявність нормального слуху і зору; достатній рівень мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

першому році життя дитина передусім оволодіває во-їю, гулінням, лепетом. Після 6-ти місяців лепетне мов-активізується, наближається до звуків рідного мовлен-ачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове з£в$Яіеннядорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на Іи етапах життя може свідчити про порушення у дитини артикуляційної моторики, інтелекту. На кінець першого життядитина розуміє значення багатьох слів і сама вимов-ерші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і овжподальшого розвитку) набуває спілкування дитини з Очими(передусім з матір'ю). Недостатність мовленнєвого ання, недорозвиток сенсомоторних функцій дитини мо--їіризвести і до недорозвитку мовлення дитини та затримки *ного розвитку в цілому

Модуса, II Псшхуюго-педагогічна характеристики детей з порушеннями, психюфізичнпп

До кінця другого року словник дитини суттєво збільшу ється, відбувається оволодіння простою фразою, яка поступово ускладнюється. У віці від одного до трьох років мовлення по сідає провідне місце у психічному розвитку дитини. Дитина су­проводжує мовленням свої ігри та предметні дії, ставить багато запитань і відповідає на запитання дорослих. Поступово мовлен ня стає провідним засобом спілкування і розвитку мислення.

До п'яти років розвивається координація між диханням, фо­нацією і артикуляцією, що забезпечує плавність мовлення; фор мується здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині на кінець дошкільного віку перейти до нового етапу - оволодіння писемним мовленням.

Ще у дошкільному віці у дитини розвивається потреба у спілкуванні, яка з віком посилюється. Ця потреба не є вродже ною, а формується у процесі взаємодії дитини з оточуючими Тому так важливо, щоб комунікативна практика відповідала віку й можливостям дитини. Відсутність прагнення до спілкування, як і невідповідність мовленнєвого рівня відповідному віку, може свідчити про певні проблеми у розвитку дитини.

Проте будь-яке відхилення від вікової норми як ізольова­ний фактор не є свідченням порушення мовлення. Оцінювати це необхідно в комплексі, враховуючи цілісні показники психофі­зичного розвитку дитини.

Порушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:

- не відповідають віку того, хто говорить;

- самостійно не зникають, а закріплюються;

- позначаються на подальшому розвитку дитини, затриму­
ючи й ускладнюючи його;

- потребують логопедичної допомоги.

Зауважимо, що до цієї категорії не відносяться діти, у яких мовленнєві відхилення обумовлені віковими особливос­тями, діалектизмами чи тимчасовими особливостями анатомо­фізіологічного апарату (випадіння зубів, риніти тощо).

Якщо у дитини є збереженим слух, зір, інтелект, проте на­явні значні вади мовлення, що відображаються на усьому психіч­ному розвитку, то можна говорити саме про первинне мовленнє­ве порушення. Діагностика мовленнєвих порушень здійснюється за трьома аспектами. Медичний аспект передбачає визначен­ня часу і причин порушення; їх локалізації. Логопедичний ас-пект передбачає встановлення порушеного елементу мовленнє­вої системи, визначення ступеня порушення та його структури Психологічний аспект передбачає виявлення особливостей фор-

особливості роботи з килаї в умовах корекцпіног та інклюзивної освіти

особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію ення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів. .©сновними причинами порушень мовлення є-

фактори;

^рутробна патологія, зокрема: інфекційні чи сома-тичнізахворювання, травми, несумісність крові за резус-фак-

«<>^ором, інтоксикації та ін.;

^пологовітравми або асфіксія;

т*. різнізахворювання чи травми у перші роки життя дитини;

* соціально-психологічні фактори: недостатність емоційного і
TtІмовленнєвого спілкування з дорослими, двомовність у сім'ї,

Інадмірне стимулювання мовленнєвого розвитку дитини, пе­дагогічна занедбаність, психотравмуючі ситуації.

Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як од-рпричини, так і їх поєднання.

«| t 'Порушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду ваклінгко-педагогічний та психолого педагогічний підхід. Такий Поділє необхідним для правильної діагностики і корекції мов­леннєвоїпатології, адекватного вибору закладу для дитини.

1' *'**■ У клініко-педагогічній класифікації виділяють пору-ЙЬіШяусного та писемного мовлення.

До порушень усного мовлення відносяться: и, . s порушення фонаційного (зовнішнього) оформ--}\у-. лення вимовної сторони мовлення: чиафонія,дисфонія - відсутність або порушення голосу; *а;тахілалія - патологічно прискорений темп мовлення;

* брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення;

' і^&їкання - порушення темпо-ритмічної організації мовлення, ■ * обумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату;

* дислалія - порушення вимовної сторони мовлення при нор­
мальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апа-

дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, обу­мовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату; * ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, обу­мовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

w. ^с' ц' ваДн є різними за причинами, характером, поруше-ЧНо ланкою (голос, темп, тембр, звуковимова); часто потребу­ють Допомоги не лише логопеда, а й інших спеціалістів (лікарів, Психолога, фошатра)

Психалого-подагогічна характеристика дітей з порушеннями психофізичний^

s структурно-семантичні (внутрішні) або сис­темні порушення мовлення:

- алалія - відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок ор­
ганічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку.

- афазія - повна або часткова втрата мовлення, обумовлена
локальними пошкодженнями головного мозку.

Це складні вади, при яких страждають не лише усі сторони мовлення, а й особистісний розвиток людини.

До порушень писемного мовлення відносяться:

- дислексія (алексія) - часткове (повне) порушення процесів
читання;

- дисграфія (аграфія) - часткове (повне) порушення проце­
сів письма.

Психолого-педагогічна класифікація є необхідною для організації логопедичного впливу в умовах роботи з дитя­чим колективом (дошкільна група, клас). Мовленнєві порушен­ня при цьому поділяють на дві групи:

S порушення засобів спілкування:

- фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН)
- порушення процесів формування вимовної системи рідної
мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання
і вимови фонем;

- загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) - порушення
формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що від­
носяться до звукової і смислової сторін мовлення (звукови-
мова, лексика, граматична будова, зв'язне мовлення), при
нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.

s порушення у застосуванні засобів спілкування:

- заїкання;

- прояви мовленнєвого негативізму.

У цій класифікації порушення письма і читання розгляда­ються не як самостійні, а у складі фонетико-фонематичного і загального недорозвитку мовлення, як їхні наслідки.


Прочитайте также: