Медичне право як галузь права України

- судово-медичний або організаційний «нахили» у викладанні медичного права для студентів-медиків;

- відсутність комплексного підручника з медичного права.

Дійсно, особливістю медичного права як учбової дисципліни є її універсальний характер, оскільки вона одночасно логічно вбудовується в структуру як юридичної, так і медичної освіти. В той же час не можна не сказати про нерівномірність розвитку цієї учбової дисципліни в медицині і юриспруденції. На практиці медичне право інтенсивніше розвивалося представниками медичного співтовариства. Це пов'язано з виникненням саме у медиків проблем правового характеру у сфері охорони здоров'я. Можна сказати, що саме життя зумовило виникнення інтересу до юридичних питань охорони здоров'я громадян у фахівців системи охорони здоров'я і медичної освіти. Останнім часом стало очевидним, що традиційне сприйняття професії лікаря як мистецтва, а не як ремесла, стало змінюватися. Розвиток законодавства, контроль якості медичної допомоги, негативні результати медичного втручання - ось далеко не повний перелік обставин, що сприяють підвищенню «юридизації» медичної професії. Реальні умови медичної практики зі всією очевидністю продемонстрували, що лікар, який не знає своїх прав та обов'язків і тієї межі, за якою настає відповідальність, не може бути допущений до професійної практики.

Система юридичної освіти стала сприймати медичне право як можливу складову частину навчальних планів з підготовки юристів також порівняно недавно. Мова йшла про спеціальні курси, спеціальні семінари з медичного права. Особливість такого становища полягала у факультативності цього предмету для студентів, у віднесенні медичного права до статусу учбових дисциплін за вибором студента. В зв'язку з цим у тих юридичних ВНЗ, де були кваліфіковані фахівці, медичне право викладалося, в той же час учбові заклади, у складі яких не було таких викладачів, були позбавлені можливості введення в учбові плани дисципліни «медичне право».

На жаль, тривалий час у практиці розвитку і поширення медичного права були відсутні науково обґрунтовані навчальні програми. Процес створення таких програм для студентів медичного і юридичного профілів зводився в кращому разі до аналітичного огляду найбільш важливих у прикладному плані питань медицини, що мають правову значущість (лікарська таємниця, кримінальна відповідальність медичних працівників за професійні правопорушення, юридичне значення медичної документації і тощо). Частіше ж мова йшла про коментування нормативно-правових актів, прийнятих з актуальних проблем медичної діяльності. Перспективним такий підхід назвати не можна. В результаті у студентів не формувалася цілісна картина медичного права, вони не сприймали юридичне забезпечення медичної діяльності як напрям, що реально склався в медицині та юриспруденції.

Отримання майбутніми юристами вищої освіти має істотні відмінності від загальних підходів у медичній освіті. Річ у тім, що, як відомо, на старших курсах студент-юрист вибирає для подальшого навчання певну спеціалізацію. До недавнього часу типовими спеціалізаціями в більшості вузів юридичного профілю були державно-правова, цивільно-правова і кримінально-правова. У такій ситуації висвітлення питань медичного права могло бути представлене в одному з наступних варіантів:

- як окрема частина в структурі предмету судової медицини;

- як спеціальний курс за вибором студента;

- як одна з дисциплін у програмі спеціалізації.

Стримуючим чинником у розвитку медичного права як учбової дисципліни є незначна кількість фахівців у галузі юридичного забезпечення медичної діяльності. В ідеалі викладати медичне право повинні фахівці з двома вищими освітами - медичною та юридичною. Зараз, коли здобуття другої вищої освіти в хорошому сенсі цього слова увійшло до моди, є надії на збільшення кількості таких осіб і покращання якості їх знань. Беручи до уваги, що медична освіта, на відміну від багатьох інших (зокрема юридичної), отримується виключно на денній формі навчання, реальніша картина отримання лікарем вищої юридичної освіти (вечірньої або заочної форми), ніж отримання юристом вищої медичної освіти протягом 6-ти років у медичному ВНЗ.

Аналізуючи стан медичного права як учбової дисципліни, не можна не зазначити певний ухил у бік судово-медичних або організаційних кафедр, які займаються викладанням медичного права в медичних навчальних закладах. Історично склалося, що в радянський період існування нашої країни актуальні проблеми медико-правової науки і практики вивчалися студентами медичних вузів у рамках кафедр судової медицини, соціальної гігієни і організації охорони здоров'я. Проте, якщо раніше це могло бути виправдано, то зараз, коли стрімко розвивається медичне законодавство, коли медичне право реально формується як самостійна галузь права, коли знання юридичних основ професійної діяльності лікаря - веління часу, повинно стояти питання про створення самостійних кафедр медико-правового напряму.

Таким чином, не викликає сумнівів той факт, що створенню самостійних кафедр, що займаються викладанням медичного права, на сьогоднішній день немає альтернативи. Саме таким чином є можливість підняти рівень викладання цієї дисципліни і повною мірою реалізувати на практиці вивчення студентами всіх актуальних питань правового регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності.

Не сприяла до теперішнього часу розвитку медичного права як навчальної дисципліни й відсутність базового підручника, який відповідав би всім вимогам, що пред'являються до такого роду видань. З другої половини XX століття можна виділити три періоди у виданні літературних джерел (монографії, навчальні і практичні посібники, наукові видання), які були достатньою мірою відомі і в тому або іншому варіанті використовувалися в учбовому процесі при викладі питань юридичної регламентації медичної діяльності.

Перший період прийшовся на 60-ті - середину 70-х років XX століття, коли суспільство за рахунок бурхливого розвитку трансплантології, реаніматології, генетики зіткнулося з великою кількістю раніше невідомих проблем морально-етичного і правового характеру. З цієї причини були витребувані дослідження в галузі правового регулювання цих напрямів і медичної діяльності взагалі. Результати подібних досліджень стали доступними широкій громадськості. Слід зазначити величезне значення, яке ці роботи мали для розвитку науки медичного права та її становлення як навчальної дисципліни. Надалі саме ці роботи значною мірою визначили розвиток медичного права.

Другий період в появі певних літературних джерел з питань медичного права охоплює період з кінця 70-х років до 1991 року, до початку політичних і соціально-економічних перетворень, що привели до незалежності України. Тут основна увага приділялася питанням правових аспектів організації охорони здоров'я, юридичній відповідальності медичних працівників, організаційно-правовим питанням профілактичної медицини.

І, нарешті, третій період, що бере свій початок з 1992 року і продовжується в теперішній час, пов'язаний з кардинальними змінами всіх сторін життя суспільства, у тому числі і сфери охорони здоров'я громадян. На розвиток правової бази охорони здоров'я і випуск літератури з даних питань вплинуло багато чинників, наприклад:

- істотні зміни нормативно-правової бази надання медичної допомоги;

- поява приватної медицини;

- розвиток добровільного медичного страхування;

- можливість для пацієнта всіма доступними засобами, зокрема зверненням до суду, захищати свої права при наданні медичної допомоги та ін.

Як важливий чинник розвитку медичного права необхідно зазначити величезну роль і значення, яку мала для всього пострадянського медико-правового простору робота відомого російського фахівця в галузі медичного права доктора юридичних наук, професора Московської державної юридичної академії М.Н.Малєіної. Її праця під назвою «Людина і медицина в сучасному праві», що вийшла друком у 1995 році, без сумніву, стала однією з найяскравіших подій у розвитку медико-правового напряму. Ця робота багато в чому сприяла інтенсифікації досліджень у цій галузі і випуску нових монографій і учбових матеріалів. З'явилися нові роботи, що носили, поза сумнівом, позитивний характер, розкривали окремі питання медичного права, його основи або найбільш важливі аспекти. Все вищесказане зумовило і зробило своєчасною ідею видання підручника з медичного права.

Медичне право як галузь науки пов'язане з дослідженнями системних і окремих питань юридичного регулювання медичної діяльності. Виходячи з уявлень про міждисциплінарний характер медичного права (науковими розробками в рамках якого займаються медики, юристи, філософи, соціологи, фахівці з біомедичної етики тощо) можна визначити науку медичного права як сукупність правових, медичних та інших поглядів, уявлень та ідей, що розкривають основні положення і суть медичного права, зумовлюють розвиток цієї галузі права в майбутньому.

Завдання науки медичного права визначаються значенням науки в розвитку державно-правових явищ і внеском у вдосконалення вітчизняної юриспруденції і сфери охорони здоров'я. До основних завдань науки медичного права належать:

- вивчення українського медичного права;

- дослідження особливостей передового зарубіжного досвіду в галузі юридичної регламентації медичної діяльності;

- пошук правових шляхів запровадження обов'язкового медичного страхування та удосконалення добровільного медичного страхування;

- розробки в галузі оптимізації освітніх програм у сфері юридичної і медичної освіти;

- дослідження в галузі історії правового регулювання медичної діяльності;

- теоретико-правові аспекти медичного права;

- вироблення пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавчої бази сфери охорони здоров'я в Україні тощо.

Ці завдання вирішуються за допомогою різних заходів, проте, основна увага повинна бути приділена:

1. Формуванню наукових шкіл у сфері медичного права.

2. Проведенню наукових конференцій, в яких обговорюються проблеми правового забезпечення медичної діяльності.

3. Виданню монографій з медико-правового напряму.

Розвиток тієї або іншої науки на певному етапі в конкретному науковому колективі може зробити якісний стрибок. Коли той чи інший науковий напрям стає пріоритетним, у цьому колективі виходить велика кількість наукової продукції (наукові статті, дисертаційні дослідження, монографії і т.п.), на отримані результати орієнтуються учені з інших організацій і установ. Все це є передумовами формування наукової школи. Всім відомо, наскільки важливі наукові школи в розвитку багатьох галузей права і розділів медицини. З позицій сьогоднішнього сприйняття розвитку медичного права як приклад з Російської Федерації можна навести формування наукової школи медичного права під керівництвом доктора юридичних наук, професора, академіка, заслуженого діяча науки Російської Федерації В.П.Сальникова. Будучи фундатором нового для юриспруденції наукового напряму, пов'язаного з розробкою проблем правової культури і шляхів її формування, відомий російський фахівець у галузі теорії права, він зумів передбачити стрімкий розвиток медичного права і сам приклав зусилля для становлення нової галузі права. Критерії, покладені в основу такого висновку, достатньо об'єктивні і полягають у наукових дослідженнях, що проводяться під керівництвом В.П.Сальникова, що присвячені актуальним проблемам правового регулювання медичної діяльності, в наукових статтях, що публікуються в провідних журналах, в дисертаційних роботах, що виконуються і успішно захищаються з медико-правових проблем, у наукових виданнях, що користуються популярністю і затребувані як в Росії, так і в країнах СНД. В.П.Сальников є автором і керівником проекту в серії «Право і медицина», що успішно реалізовується у видавничій справі. Останнім часом у цій серії вийшли видання, в яких аналізуються невирішені проблеми медичного права.

Наукові конференції покликані надати можливість ученим викласти результати своїх досліджень і, у разі успішного проведення форуму, дати новий імпульс науковим пошукам і розробкам. Досить тривалий час наукові дослідження у сфері правового регулювання охорони здоров'я могли бути презентовані на суд наукової громадськості в рамках науково-практичних конференцій з судової медицини, організації охорони здоров'я, загальноправової тематики. Часто мова йшла про можливість виступити в рамках роботи секційних засідань, пленарні ж доповіді з медичного права були швидше виключенням з правил.

Проте зміни, про які в підручнику йшлося раніше, зумовили підвищення інтересу до медичного права і стрімкий розвиток юридичного забезпечення медичної діяльності, торкнулися і питань науково-практичних форумів. За останні роки стало відомо про декілька значущих наукових конференцій, виключно присвячених проблемам правового регулювання сфери охорони здоров'я.

Розглядаючи видання монографій з медико-правового напряму, слід зазначити три ключові чинники.

Перший полягає в тому, що книги взагалі в даний час стало видавати значно простіше. Зростає кількість друкарень, зменшується собівартість видань, окремо взятому авторові в принципі цілком під силу здійснити видання своєї праці з того або іншого напряму. Не є виключенням і книги з юридичної регламентації медичної діяльності. Сьогодні існує достатня кількість праць, написаних різними авторами з питань медицини і права. їх автори - частіше медичні працівники, рідше - юристи.

Другий чинник - тиражі (наклади) видань. Якщо раніше (за радянських часів) було набагато важче видати результати своїх наукових досліджень, проте, коли це все ж таки вдавалося, держава забезпечувала значний тираж. Цифри в 5 або 10 тисяч екземплярів наукового видання нікого не дивували. Зараз же легкість видання книг породила іншу проблему - малотиражність. Переважно монографії з правового регулювання медичної діяльності виходять тиражами (за рідкісним виключенням), що не перевищують 1-2 тисяч екземплярів. З цієї причини доступність таких видань стала набагато меншою. Якщо ж вести мову про бібліотеки, то, на превеликий жаль, вимоги до обов'язкових екземплярів, які повинні спрямовуватися в провідні бібліотеки України, далеко не завжди видавцями виконуються. Результатом такої ситуації є неможливість для більшості авторів донести свою позицію щодо розвитку медичного права, окремих питань юридичного забезпечення охорони здоров'я до широких кіл читачів.

І, нарешті, третя обставина - якість наукових видань. Це може вважатися визначальним чинником у всій системі відношення до монографій на медико-правову тематику. Важливо, щоб кожна робота містила в собі раціональне зерно, відкривала щось нове або по-новому інтерпретувала відомі факти. На жаль, не рідкістю є видання, що містять думку авторів про медичне законодавство, не підтверджену серйозними аргументами. Результати наукових досліджень повинні використовувати як для вдосконалення навчального процесу, так і для пошуку шляхів поліпшення нормативно-правової бази охорони здоров'я. Саме при такому підході є надії на якісну співпрацю науки і практики медичного права.

Матеріали, що містяться в першому розділі, свідчать про реальність існування медичного права як окремої комплексної галузі права. В той же час існує нагальна потреба конструювання якісного правового забезпечення системи охорони здоров'я, що дозволить більш зважено підходити до проблеми правової природи численних відносин, що виникають у процесі медичної діяльності.


Прочитайте также: